13 маловідомих місць Закарпаття

Ні для кого не секрет, що Закарпаття – одне з найулюбленіших місць відпочинку українських туристів та й за кількістю історичних та природніх пам’яток з цим краєм мало хто може посперечатися.

Підбірка цікавих та маловідомих місць Закарпаття стане у нагоді всім мандрівникам, хто хоче відкрити для себе нові й цікаві куточки Закарпаття. Підбірка розбита так, що на кожний район припадає одне унікальне місце.

Костел Іоанна Хрестителя (Домініканський костел), Мужієво

Руїни костелу Іоанна Хрестителя знаходяться в полі праворуч від траси на в’їзді в село Мужієво з боку Берегова. Костел в романському стилі був побудований на цьому місці в 1117 році, пізніше його перебудували і храм набув готичні риси. Деякий час костел належав католицькому ордену домініканців, поки в середині XVI століття не перейшов в руки протестантів. У 1657 році був зруйнований і більше не відновлювався.

Печера Тамплієрів, Виноградів

Давнє місто Виноградів на Закарпатті оточене невеликими, але прекрасними горами. В самому центрі знаходиться Чорна гора – місцева красуня. Гора належить до Карпатського біосферного заповідника. На самій вершині гори є унікальна печера часів Тамплієрів, яку місцеві називають «Морське око».

Ким і для чого була вирубана печера на Чорній горі досі невідомо, але всі дослідники сходяться на одній думці, це було зроблено в XV столітті. Підтвердження цьому так і немає.

Значна частина печери затоплена. Вода в ній тримається навіть в жаркі кліматичні умови. Протяжність становить 30-50 метрів. Вхід доволі маленький, але за ним відразу відкривається достатньо великий простір.

Історія таємничої печери обросла легендами. Одна з них свідчить, що за дерев’яними дверима сховані скарби. Двері за якими схований скарб так і нікому не вдалося відкрити. Інші легенди свідчать, що в печері є сильне електрико-енергетичне поле, через яке свічки та ліхтарики гаснуть. Також подейкують про те, що біля входу до печери є вежа часів Другої світової, яку досі контролюють німці.

Знайти її не просто, тому печера не є місцем зібрань туристів. Щоб потрапити на печеру, вам спочатку потрібно з м. Виноградів дістатись до замку Канків. Далі від замку піднятись по дорозі на саму верхівку гори, підйом на гору займе близько 40 хвилин. Звідти вже дістатись до печери просто, потрібно лише слідувати вказівкам на деревах.

Гора Обавський Камінь, Синяк

Гора Обавський камінь – це одна з вершин Українських Карпат, що височіє в межах Мукачевського району. Знаходиться у західній котловині біля урочища Синяк. У підніжжя з західної сторони розташовується село Обава, від якого гора і отримала назву.

Висота гори складає 979 метрів. Вершина покрита майже суцільними лісами, де переважають дуби, буки і граби. Привершинних схили досить круті, а на самому верху утворилася оголена скеля, висота якої становить понад 80 метрів. З неї відкривається неймовірно мальовнича панорама гір, вкритих густими масивами лісів. Дещо хребти прорізають глибокі долини. Один з таких кільцевих валом огинає улоговину Синяк.

Унікальність гори полягає в тому, що це кратер колись бурхливого вулкану. Дослідники припускають, що в минулому гора мала тільки одну вершину, та розкололася. Біля підніжжя б’є джерело з крижаною водою. Тут часто зупиняються туристи. Звідси до найвищої точки гори — 100 м.

Блакитна лагуна, Чорноголова

«Райською лагуною» називають ланцюг мальовничих заплав на гірській р. Люта, на території Черноголовського лісництва, в 8 км вгору за течією від с. Чорноголова.

Впадаючі в річку водоспадами гірські струмки утворюють ванни зі стрімкими скелястими стінами, вода в яких має берюзовий відтінок, за що це місце також називають «Блакитний лагуною Закарпаття».

Верецький перевал, Верб’яж

Верецький перевал розташований на вододілі річок Стрий та Латориця, по якому проходить кордон Закарпатської та Львівської областей. Раніше перевал носив ім’я Воротський або Руські ворота, сьогодні за ним офіційно закріплено назву Середньоверецький перевал. Верецький перевал тісно пов’язаний з угорською історією.

У 1896 році на перевалі, який в той час служив кордоном між угорською та австрійською частинами Австро-Угорської імперії, був встановлений монумент на честь здобуття угорської держави. Він представляв собою сім кам’яних блоків, складених у вигляді арки. Кожен блок символізує одне з семи племен угрів, які пройшли через перевал в кінці IX століття і стали прабатьками сучасних угорців.

Під час Другої світової війни біля пам’ятника відбувся масовий розстріл українських січовиків, які захищали Карпатську Україну. Після війни пам’ятник був покинутий і поступово руйнувався. Відновлювальні роботи провели в 2008 році, що викликало масові протести українських патріотів. З тих пір пам’ятник періодично піддається варварським набігам. З перевалу відкривається захоплююча панорама Карпатських гір.

Озеро Дике (Озірце), Синевир

Озеро яке часто вживають як високогірне озеро отримало назву тому що воно розташоване саме в Українських Карпатах Міжгірського району. Неподалік озера гора Гропа, що в західній частині хребта Пишконі. Дорогою до озера буде спостерігатись ялинковий ліс, що і робить озеро більш цікавим та загадковим. Озеро є не менш цікавим та мальовничим озером якщо порівняти його з Синевиром, бо саме поблизу Синевира розташоване дике озеро.

Походження заболочування водойм відбувається саме через деревного, трав’яного та мохового водойм, поміж усіх цих відкладів в озері також присутня риба форель що і робить озеро не тільки цікавим та красивим але й непередбачуваною водоймою.

Маршрут стежки Гребля-Озірце (Дике озеро) дистанцією в 4 км. до озера проходить достатньо екстремальним шляхом. За винятком озера під час маршруту ви можете спостерігати за природньою красою, карпатських лісів, мальовничих гірських пейзажів.

Карстовий міст, мала Уголька

Унікальна природна арка – Карстовий міст, утворилася внаслідок карстових процесів, як вважає наука, ще на морському дні. Карстовий міст зверху вкритий розрідженим буковим насадженням, та відкриті ділянки зайняті мохами та накипним лишайниками, які утворюють рідкісні папороті, багатосніжники, листовика сколопенрового, тощо.

Загалом поряд з буками розстають багато деревних і чагарникових порід, такі як: липа, ільм гірський, тис ягідний тощо. Для угольського пралісу вважається нерахактерним, те, що бук утворює практично монодомінантне насадження.

Монастир-печера, Негрово

Унікальна печера-монастир знаходиться на Іршавщині між селами Негрово і Арданово на пагорбі, що у підніжжі Гат, які є відгалуженням Горлат-Гутинської системи. Але достовірної інформації про цей монастир обмаль. Не можна з точністю відповісти на питання про те, хто і навіщо її викопав? Або ж з якою метою чи коли?

Навколишні пагорби ще з давніх-давен були обжиті людьми. Тут панує неймовірна краса гір та невеликих масивів, серед яких чимало городищ різного віку, а у горах знаходиться кілька печер.

Час виникнення гроту поки невідомий, також нічого не знаємо і про призначення даної печери-монастиря. Вона рукотворна, складається з вапняку, який легко піддається обробці. За однією з версій, це була шахта для видобутку корисних копалин. Але за формою стін так сказати не можна, адже вони оброблені занадто акуратно і порода більше схожа на звичайний туф. За іншою версією вона була видовбана для схованки на випадок нападів кочівників. Крім того, селяни згадують, що в ній переховувались люди під час Другої світової. Найбільш достовірніша версія вказує на те, що там жили монахи-схимники і це була невеличка церква.

Вхід до печери одразу помітити не вдасться, адже він трохи схожий на нору, починається з непримітної вузької ями, далі ж просуватись потрібно на руках. Згодом вхід буде розширюватись і можна буде не повзати, а ходити в повний зріст. План ходів печери теж цікавий – два з трьох завершуються глухими кутами, а один веде до запасного виходу, який нині вже засипаний землею.

«Скелі закоханих», Костилівка

На околиці с. Костилівка Рахівського р-ну Закарпаття на протилежних берегах Тиси височіють дві обривчасті скелі заввишки до 20 метрів з хрестами на височинах. Легенда оповідає, що хрести на скелях встановлені в пам’ять про трагічну загибель молодят Івана і Марічку, батьки яких заважали сватанню закоханих. У відчаї Марічка кинулася зі скелі й загинула. Приголомшений лихом Іван пішов слідом, кинувшись зі скелі протилежного берега Тиси.

Михайлівська церква, Свалява

Архітектурний шедевр містечка – Михайлівська церква (1588 р.). Розміщена вона в південній частині міста на маленькому кладовищі. Незважаючи на свій поважний вік, храм все ж не втратив чарівності. Поруч з давньою церквою височіє сучасна камінна дзвіниця, яка була побудована в 2000 році.

За переказами, церква збудована без жодного цвяха, вона несе звістку із давнини, служить прикладом вміння, винахідливості і майстерності людей, що працювали на стику давніх віків, церква і сьогодні живить духом парафіян, служить взірцем поклоніння Богові, любові і поваги до нього.

Ще в радянські часи будівля цього храму була зареєстрована як пам’ятник архітектури. Місце для церкви знайшли наші предки на одному з найвищих пагорбів міста для того, щоб Божий Храм було видно здалеку і чисті звуки дзвонів розносилися на всю околицю. Будівничі вірили, що ті, хто заходитиме в храм, відчуватимуть радість спілкування з Богом і полегшення від молитви.

Михайлівська церква в м. Сваляві розташована при вулиці на пагорбі на старому цвинтарі. Церква тризубна, тридільна, з бароковою вежею над бабинцем. Її план складають три зруби, розташовані на осі захід-схід. Церква збудована з дубового дерева, фундамент кладений з каменю на глиняному розчині.

Ця пам’ятка архітектури датується 1759 роком. Дата, яка була вирізьблена на надпоріжнику зараз закрита лиштвою пізніших двостулкових дверей. Пам’ятка належить до лемківського типу церков. З північно-західної сторони церкви стоїть невеличка одно-ярусна дзвіниця стовпової конструкції, покрита чотиригранним наметовим дахом. Храму був освячений у 1588 році на честь Архістратига Михаїла. Два сторіччя Михайлівська церква служила парафіянам. На початку п’ятдесятих років XVІІІ століття її перебудували. Можна вважати, що в 1759 році церква народилася вдруге. Вона є пам’яткою історії, справжнім шедевром зодчества краю.

В Михайлівській церкві зберігаються реєстраційні книги про народження, церковнослов’янські книги, книги про хрещення, вінчання, одруження і смерть місцевих жителів. Все це складає неоціненний скарб, завдяки якому мініатюрний куточок Свалявщини має свій шарм.

Скелі Соколець, Тур’ї Ремети

Скелі Соколець — геологічна пам’ятка природи місцевого значення в Україні. Розташована в межах Перечинського району Закарпатської області, на південний захід від села Тур’ї Ремети в урочищі «Соколець».

Площа 4 га. Максимальна висота скель — 70—80 метрів. Масив розташований серед букового лісу, над долиною потоку Клокотива.

Музей художника Андрія Коцки, Ужгород

На тихій вулиці Вінничній, піша прогулянка до якої від центру займе буквально сім хвилин, розташувався цікавий Музей закарпатського художника Андрія Коцки. Музей відкрили в будинку митця, який творив у середині минулого століття. Творча спадщина художника представлена різними стилями, особливо гарні портрети та пейзажі.

Під час відвідин музею можна не лише помилуватися художніми творами, а й поглянути на інтер’єр кімнат середини 20 століття. Особливо вражає внутрішній дворик музею, він навіть може позмагатися з Ужгородським ботанічним садом, мимоволі уявляєш собі, як Андрій Коцка тут проводив час і виношував ідеї нових полотен. Весь будинок обвитий плющем, що додає затишку і таємничості цьому місцю.

Закарпатське море — мальовниче водосховище, Вільшани

Вільшанське водосховище споруджене в 1955 році. Площа водного дзеркала — 80 га. Середня глибина — 10 метрів, довжина — понад 10 кілометрів, пересічна ширина — 1000 метрів. Вміщує до 24 млн. м3 води.

Максимальна температура верхніх шарів води — 18°, на глибині — 12°. Планктонні організми представлені діатомовими, зеленими та синьо-зеленими водоростями, нижчими ракоподібними, коловертками; бентосні — хірономідами, черв’ячками, молюсками. Крім риб, які переселилися з Тереблі та струмків, сюди випущено для акліматизації байкальського омуля, сига. Але внаслідок недостатньої підготовки водосховища завезені риби в ньому погано приживаються. Водойма придатна для життя дунайського лосося та сванської форелі, сигів, байкальського омуля, стерляді, бестера. Риби місцевої фауни, які живуть у водосховищі у великій кількості,— вусачі, гольяни, бистрянки, верховодки, бабці — хороша кормова база для лососевих.

Мальовниче водосховище розкинулося на річці Теребля, у районі села Мерешор, що на Міжгірщині. Проте більша частина водойми та гребля розташовані у селі Вільшани Хустського району. Поміж лісистими горами переливається смарагдом вода, яку несе сюди річка аж із Синевирського озера.

Leave a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *