Сюзанна та Катерина Словак – справжні гуцулки. Вони, мати і донька, занімаються кушнірством і вже восьмий рік просувають традиційний український одяг. Крім того, вони власноруч створюють елементи гуцульського вбрання, такі як кептарі, сердаки та кожухи.
Сюзанна розповідає, що кушнірство – це спадок від пращурів, переданий через віки. Дядько матері колись був славетним гуцульським кушніром. Початково він не хотів навчати свою племінницю Катерину, адже справа, за його словами, не жіноча. Однак, коли Катерина вийшла заміж, її свекруха навчила її шити кептарі.
«Спочатку мама шила вишиванки для нашої сім’ї. Коли ми перебралися у Косів, то було не модно щодня носити вишиване. Але я поєднувала кептар із джинсами, до прикладу, і так почала популяризувати окремі елементи одягу серед молоді», — говорить майстриня.
На виготовлення кожного виробу витрачається значна кількість часу, оскільки все робиться виключно вручну – від вирізання до останнього шва. Використовуються різні види ремесел, такі як кушнірство, шиття та ткання. Для пошиття кептарів та кожухів використовують натуральні матеріали.
«Відтворити старовинний гуцульський стрій зі всіма притаманними йому ознаками — кропітка праця. Ми з мамою розділили обов’язки. Я транслюю нашу роботу в соціальних мережах, фотографую готові вироби і часто роблю викрої, а мама шиє, бо вона любить це всім серцем. А я часто їй в цьому допомагаю», — розповідає Сюзанна.
Майстрині створюють як жіночий, так і чоловічий одяг, на якому відтворюють елементи та візерунки різних регіонів Івано-Франківщини.
«Ми збираємо фотокартки, на яких зображений одяг минулих століть, і відтворюємо його. До прикладу, кептар 1913 року — виріб кушніра Тимочка із села Полянки. Кожен регіон та село відрізнялися своєю унікальністю в кольорах, аплікаціях, кроях та навіть манері носіння. На жаль, більшість моделей сільських місцин забуто, але ми відтворюємо з нуля все, що вдалось зберегти у регіональному спадку», — розповідає Сюзанна.
Сюзанна та Катерина продемонстрували чоловічий кептар, який вони відтворили, показавши оригінал та готовий виріб. Безрукавний хутряний кожушок, що гуцули вибирали вже століттями, виготовляється з овечої шкіри та прикрашається різноманітними візерунками, вовною, блискучими кружечками, колосовим бавовняним шнуром та смушком (хутро новонародженої ягняти смушково-молочних овець — ред.).
Вироби косівських майстринь прикрашені яскравими нитками. Кожен колір несе своє значення. Жовтий асоціюється з сонцем і радістю, символізує оптимізм та позитивну енергію. Червоний вважається кольором сили, захисту та любові. Вишивка червоними нитками підкреслює життєвий дух, часто пов’язаний з релігійними обрядами та святами.
Найчастіше у візерунках використовують геометричні фігури, такі як ромб, а також хрестики та квіти.
«Вишиванки та гуцульське вбрання часто прикрашають візерунками з різних квітів, які мають символічне значення. Часто це геометричні квіткові мотиви, кожен візерунок може мати свою унікальну інтерпретацію, але загалом це часто вказує на зв’язок з природою та природними циклами в гуцульській культурі. А от ромб символізує сонце і світло, що було важливим у проживанні високо в горах», — ділиться майстриня Сюзанна.
З початком повномасштабного вторгнення роботи у майстринь стало значно більше, особливо серед українців, які бажають ознайомитися з національним спадком.
Нам приємно, що більшість людей стають свідомішими та цікавляться культурою, хоч ми і не женемося за тим, щоб масово вдягати всіх. Ми шукаємо людей, які розуміють глибоку цінність наших виробів
Сюзанна говорить:
«Наші традиції потрібно показувати світові, у нас класний стиль і ми завжди маємо нагадувати про себе. Бо, гуляючи по світу у якомусь яскравому елементі нашого традиційного одягу, привертатимемо увагу не лише до людини, а й до цілої нації».
Традиційний одяг замовляють і за кордоном, що становить 45% від усіх замовлень. Це в основному українці, які проживають за кордоном, далеко від України, або покинули її під час воєнних подій.
Нещодавно берлінський дизайнер Френк Вільде позував у своєму Instagram українському кептарі, створеному Катериною Словак.
«Він казав, що ніколи нічого подібного не бачив і не одягав», — ділиться Сюзанна.
Майстрині підкреслюють, що для них джерелом натхнення завжди виступають люди. Їхня робота – це не просто одяг, а спадок для майбутніх поколінь, спосіб передати українську культуру через унікальність традиційного одягу.
Сюзанна та Катерина слугують прикладом того, як мода може бути засобом вираження особистості. Їхня праця нагадує світу про важливість та красу української спадщини.
Журналістка: Тетяна Білинець
Фото: Архів героїнь
