Національний природний парк «Зачарований Край»

Національний природний парк «Зачарований Край» – заснований в 2009 році, зараз керується Державним агенством лісових ресурсів України, вважається природоохоронною територією в Україні, розташований на території Іршавського району Закарпатської області. Найближче місто – Іршава.

Загальна площа парку становить – 6101 гектарів, також у тому числі відноситься 5649 гектарів земель державного підприємства Загатянське лісове господарство, що дозволяє надаватись йому у постійне користування, а також 452 гектари земель філії № 1 Іршавський лісгосп державного підприємства Агроспецсервіс.

Зачарований край створений з метою збереження, відтворення та ефективного використання типивих та унікальних природних комплексів Східних Карпат. Парк є не тільки природоохоронною територією, але й рекраційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення, та входить до складу природно-заповідного фонду України.

На території парку водяться рідкісні тварини, такі як: карпатський благородний олень, сарна, бурий ведмідь, свиня дика, борсук, рись, лісовий кіт, бобер, форель і харіус.

Історія створення

Національний природний парк «Зачарований край» створений Указом Президента України від 21.05.2009р. №343 «Про створення Національного природного парку «Зачарований край» на території Іршавського району Закарпатської області загальною площею 6101 га, у тому числі 5649 га земель державного підприємства «Загатянське лісове господарство», що надаються Паркові у постійне користування та 452 га земель філії №1 «Іршавський лісгосп» державного підприємства «Агроспецсервіс», що включаються до складу НПП без вилучення», з метою збереження, відтворення та ефективного використання типових та унікальних природних комплексів Східних Карпат, що мають важливе природоохоронне, естетичне, наукове, освітнє, рекреаційне та оздоровче значення.

Парк є природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення i входить до складу природно-заповiдного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання. Територіально знаходиться в межах Іршавського адміністративного району Закарпатської області на території Вулканічного передгір’я Східних Карпат. Тут розташована більша частина водозбірної території однієї з приток найбільшої річки Закарпаття Тиси – р. Боржава, значні площі займають водно-болотні угіддя, збереглися букові праліси, багате біологічне різноманіття, значна історико-культурна спадщина, сформувалися унікальні скельні ландшафти.

Основними завданнями НПП «Зачарований край» є:

• збереження цінних природних та історико-культурних комплексів i об’єктів, що знаходяться на його території;
• створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної дiяльностi в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об’єктів;
• проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів;
• проведення екологічної освiтньо-виховної роботи тощо.

Місце розташування парку

Територія НПП «Зачарований край» приурочена до центральної частини Вигорлат-Гутинської Вулканічної гряди передгір’їв Східних Карпат, а саме до хребта Великий Діл, який в адміністративному відношенні розташований у межах Іршавського району Закарпатської області. Цей масив відділений від інших частин Вулканічної гряди долинами річок Латориця з північного-заходу і Боржава з південного-сходу.

«Зачарований край» розташований на південно-західних схилах Вулканічного масиву, відроги якого спускаються до околиць сіл Осій, Ільниця, Підгірне, Крайня Мартинка і формують його південні та південно-західні окраїни. Північно-східна межа парку проходить по хребту гряди і межує зі Свалявським районом, східна — продовжується по хребту, який від найвищої точки масиву гори Бужори звертає на південь.

Ландшафт парку

Ландшафт даної території відноситься до групи низькогірних ландшафтів, а саме до вулканічного виду . Основою його є вивержені породи (андезити, андезито-базальти, базальти та їх туфи, а також дацити, ліпарити і їх туфи), виливи і вибухи, які відбувались протягом міоцену та пліоцену Цими виверженнями створене низькогірне пасмо з середніми висотами 500-600 м і дуже своєрідними ландшафтами. Своєрідність їх полягає у тому, що вони дуже крутосхилі, особливо на північно-східному боці гряди і в середньому ярусі гір. Ця крутосхилість і важко доступність є однією з причин малої заселеності вулканічної гряди.

Найбільшою вершиною є гора Бужора (1085 м), дещо нижчими є гори Берегів, Стіг, Синяк, Стойкаш, Кучера. Своєрідним є ландшафт із унікальними природними впадинами – урочище Банища, Багонце, Романова Вапа. Біля підніжжя Бужори в одній із впадин знаходиться урочище «Чорне Багно» із відомим оліготрофним болотом «Чорне багно», найглибшим (глибина майже 7м) торфовим болотом Українських Карпат, що має виражену опуклу поверхню.

Урочище Смерековий Камінь відзначається своєрідними рідкісними формами скельного рельєфу. Тут переважають моно кварцити зі зразками гетиту, у верхній частині урочища є брили опалоліту та своєрідні великопорфірові андезити та андезитобазальти. На цій ділянці в результаті водно-повітряної ерозії виникли оригінальні кам’яні утвори висотою до 100 м. Окремі з них мають назви Стрімчак, Кам’яна Смерека, Кам’яний Верблюд, Руїни Замку, Тронний камінь, тощо. Майже суцільне поширення лісів: дубових, дубово-грабових і дубово-букових до висоти приблизно 450 м над рівнем моря і чистих букових вище цієї висоти і до самих вершин є другою характерною рисою ландшафтів Вулканічної гряди.

Клімат

Досліджуваний район входить до атлантико-континентальної кліматичної області. Клімат обумовлений впливом гірського рельєфу. Згідно схеми М.С. Андріанова (1957) пропонована територія знаходиться в помірно теплій, помірній та прохолодних вертикальних термічних зонах Карпат. Загалом тут панує західне перенесення повітряних мас, проте загальний напрямок циркуляційних процесів різко порушується гірськими хребтами.

Так, атлантичні повітряні маси, що надходять із заходу та північного заходу, рухаються майже паралельно гірським хребтам і практично не затримуються, зате ті маси, що надходять із Середземномор’я (південний захід) та Арктики (північний схід) рухаються майже перпендикулярно хребтам і значно впливають на клімат. Так, під час проходження через гори південно-західних циклонів випадає основна кількість опадів. Крім цього, гірський рельєф спричинює різні типи місцевої циркуляції: фени, гірсько-долинну циркуляцію, схилові вітри. Для регіону характерний помірно-континентальний клімат з надлишковим зволоженням, не спекотним літом, м’якою зимою і теплою осінню. Максимальні літні температури сягають +30º С. Тут спостерігаються відносно високі річні температури (+7º +8º С), мінімальна –33ºС.

Тривалість вегетаційного періоду 195 днів. Літо триває до 2,5 місяців. Осінь тепла і суха, триває до 2,5 місяців. Середньорічна кількість опадів 872 мм. За час вегетаційного періоду випадає 70% опадів. Зима триває близько 4 місяців. В цілому зима м’яка, з частими і тривалими відлигами. Погода дуже нестійка протягом цього періоду, теплі дні змінюються морозними зі снігом. Пізні весняні заморозки можливі по 30 квітня, а ранні осінні з першої декади жовтня. Перший сніговий покрив з’являється наприкінці листопада і до кінця грудня стає стійким. Сніговий покрив може в будь-який час зими зійти повністю внаслідок частих відлиг з дощами. Звичайно стійкий сніговий покрив триває близько 2-3 місяців. Глибина замерзання ґрунту 59 см. Постійний сніговий покрив встановлюється в грудні місяці. Час сходження снігу – перша декада квітня. Вітри переважають південно-східних направлень. З квітня починається інтенсивне танення снігу, яке триває до кінця місяця.

Грунти

Район Вулканічних Карпат за умовами ґрунтоутворення дещо відрізняється від інших регіонів. Природну рослинність хребта Великий Діл, під якою проходив і проходить процес грунтоутворення на висотах до 400 м складає головним чином дуб скельний з домішкою бука і граба, вище 400-500 м переважають букові насадження.

Передгір’я складено в основі магматичними, переважно середніми породами Вигорлат Гутинського хребта, який входить до складу гірської буроземно-лісової зони. Причиною поширення бурих лісових грунтів серед буроземно-підзолистої зони у поясі передгір’я є окремі виходи тут на поверхню кристалічних утворень і вулканічних туфів. У нижчих передгірних поясах (175-275 м н.р.м) за материнські породи грунтів служать щебенюватий делювій магматичних порід, у тому числі й червоноколірні глини, щебенюватий і неглибокий елювій, що підстилається плитою цих же порід; делювій і елювій флішу, у тому числі місцями й вапняків.

Тераси річок, які перерізають передгір’я, складені щебенюватими піщаними і супіщаними породами. По днищах широких понижень залягає глинистий і суглинковий маловодопроникний делювій. Передгір’я сильно еродоване, має горбистий-увалистий і часто зсувний рельєф. Рівень підґрунтових вод після опадів піднімається до поверхні, чим обумовлюється оглеєність ґрунтів.

В умовах промивного й застійно-промивного водних режимів на малодренованому й переважно не щебенистому елювії-делювії флішу і магматичних порід утворилися буроземно-підзолисті ґрунти, на добре дренованих щебенюватих породах бурі лісові. На глинистому делювії балок залягають дернові глейові, а нашироких терасах річок – дернові опідзолені оглеєні ґрунти. Локально на болотах, у між гірських депресіях сформувалися болотні ґрунти торфово-болотних відмін (Природні багатства Закарпаття, 1987).

Ґрунти хребта Великий Діл формуються на продуктах вивітрювання вулканічних порід — андезито-базальтів, андезитів, рідше ліпаритів, дацитів, туфів. Відмінності у морфологічній будові ґрунтів зумовлені різницею ґрунтотворних підстилаючих порід між окремими ділянками. Незважаючи на це, всі ґрунти досліджуваного регіону належать до типу бурих лісових з усіма характерними для них ознаками.

Флора і фауна

Рослини

Територія розміщена у поясах передгірних дубових лісів з дуба скельного та букових лісів, в межах якого виділяють висотні смуги чистих букових лісів і ялиново-букових лісів). Дуб скельний поширений в трьох районах округи дубових, буково-дубових і дубово-букових передгірських лісів.

До поясу передгірних дубових, букових лісів відносяться південні схили Вигорлат-Гутинського (Вулканічного) хребта (до 450-500 м н.р.м.). Основним ценозоутворювачем виступає дуб скельний. В деревному ярусі ростуть бук, граб, ясен та ін.; у чагарниковому ярусі — ліщина, калина, бузина чорна, бересклет європейський, свидина, верба козяча, вовчі ягоди. У трав’яному покриві — осока волосиста (Carex pilosa), ругло л залозиста (Dentaria glandulosa), медунка (Pulmonaria), чистець лісовий (Stachys sylvatica) та ін. На більш вологих ґрунтах Вулканічного хребта поширені дубові бучини.

До південно-західних схилів Вулканічного ругло ли’я приурочені угруповання з теплолюбного скельного дуба. Їх фітоценотичне ядро — група типів букових дібров (Fageto — Quercetum petraeae), зонально поширених на південних мегасхилах Вигорлат-Гутинського вулканічного хребта. Переважають у групі свіжі букові діброви, представлені асоціацією ругло ли дібров (Fageto — Quercetum petraeae asperulosum), а на затінених місцях вологі букові діброви з домінуванням у трав’яному покриві зубниці ругло лис (асоціація Fageto — Quercetum petraeae dentariosum). Пояс гірських букових і буково-ялинових лісів займає значну частину південно-західного макросхилу Карпат в межах помірної й прохолодної кліматичних зон на висоті 450-1100 (1450) м н.р.м. Оптимальною для росту бука є смуга чистих букових лісів, де він формує багатоярусні деревостани з поодинокими особинами явору, клена гостролистого, ясена звичайного, в’яза гірського.

Ценотична структура букових лісів набагато простіша дубових. Бук, завдяки вираженій тіневитривалості, утворює переважно чисті ругло листа ст чи майже чисті клімаксові угруповання. Лише у менш сприятливих кліматичних умовах — на межі з поясами дубових і ялинових лісів, а також в екстремальних едафічних умовах (кам’янисті й ругло ли ґрунти, круті схили) він формує змішані деревостани.

Фітоценотичне ядро формації — група типів чистих бучин (Fagetum sylvaticae). Ліси даної субформації поширені головним чином на північних схилах Вигорлат-Гутинського хребта у помірній й прохолодних кліматичних зонах. Вони формуються на ругло листа ста і потужних буроземних ґрунтах, що утворилися на твердих вулканічних породах — трахітах, андезитах та ін. Модонодомінантні бучини характеризуються простою ценотичною структурою. Частіше за все вони одно-двоярусні. Підлісок у них завжди відсутній, його ценотичну функцію у розріджених деревостанах ніби заміняє рясний підріст бука. Характерною рисою ругло листа с чистих бучин є накопичення товстого шару підстилки (4-5 см і більше), яка повільно розкладається, що є однією з перешкод для природного відтворення інших деревних порід і сприяє тіньовитривалому буку у формуванні чистих деревостанів. Флористичний склад трав’яного покриву чистих бучин не багатий. В ньому нараховується 20-30 видів, серед яких домінують анемона дібровна (Anemonе nemorosa), ругло л залозиста (Dentaria glandulosa), з. бульбиста (D. bulbifera) та інші ефемероїди. Чисті бучини характеризуються доволі великою типологічною різноманітністю. Евтрофні бучини поширені на родючих буроземах і їх деревостани вирізняються високою продуктивністю.

У межах свіжих і вологих евтрофних бучин вичленовані асоціації ругло ли (Fagetum asperulosum), осокової (Fagetum caricosum pilosae), зубницевої (Fagetum dentariosum), живокостевої (Fagetum symphytosum), ожинової (Fagetum rubosum hirtae), переліскової (Fagetum mercurialidosum), безщитникової (Fagetum athyriosum) та ругло лис бучин (Fagetum alliosum ursinae). Тут бук формує високопродуктивні фітоценози з запасом деревини від 400—500 до 600…650 м3 на 1 га. З висотою над рівнем моря погіршуються лісо рослинні умови для росту бука (знижується родючість грунтів, зростає їх щебенистість, а клімат стає більш прохолодним). У приполонинній смузі біля верхньої межі лісу, де випадає більша кількість опадів, в більш бідних і холодних лісо рослинних умовах поширені свіжі, вологі й сирі ругло ли й оліготрофні бучини. Тут поширені бучини квасеницеві (Fagetum oxalidosum), ругло ли (Fagetum myrtillosum), аденостилесові (Fagetum adenostylosum), що відзначаються нижчою продуктивністю. Висока зімкненість деревостанів букових лісів перешкоджає розвитку під їх покривом трав’янистого ярусу.

Значне затінення у під кроновому просторі несприятливо впливає на збереження підросту бука. Крім того велику загрозу для виживання сходів у бучинах представляють ругло ли гризуни, а також пізні весняні заморозки. Пониження температури до мінус 2-50 призводить до масової загибелі самосіву. У ругло листа ста букових лісах надійний підріст часто відсутній. Найбільш сприятливі умови для відновлення бука формуються при зімкненості деревного ярусу 0,6-0,7 (Молотков, 1966).

Мішані букові деревостани формуються в тих екологічних умовах, де життєвість бука понижена. У теплих районах передгір’я поширені такі групи типів: дубово-букові (Querceto реtraeae—Fagetum) і грабово-дубово-букові (Саrріneto—Querceto-petraeae—Fagetum) ліси з дуба скельного, грабово-букові та грабово-ялицево-букові ліси. Характерними для скелястих форм рельєфу флішової зони є групи типів ясенових, яворових, в’язово-ясеново-яворових бучин і букових ясенин, яворин, і в’язово-ясенових яворин. Всі згадані угруповання мають важливе ґрунтозахисне значення та підлягають охороні. Субформація буково-яворові ліси формується на крутих схилах з щебенистими грунтами. Наявність явора сприяє активному розкладанню підстилки, завдяки чому у трав’яному ярусі переважають нітрофільні види.

Порівняно з дубовими та смерековими лісами бучини довго були поза сферою активного господарського впливу, що сприяло їх збереженню. Тільки, починаючи з минулого століття, під впливом монокультурного господарства, на місці букових лісів стали частково створювати монокультури смереки, які згодом виявились екологічно нестабільними.

Післялісові лучні формації гірського лісового поясу виникли на місці зрубаних дубово-букових, букових, буково-ялинових лісів. Вологий клімат сприяє багатству флористичного складу та високій продуктивності лучних формацій. Найбільш поширені луки з переважанням костриці червоної (Festuceta rubrae), мітлиці звичайної (Agrostideta vulgaris), костриці лучної (Festuceta pratensis), трясучки середньої (Brizeta mediae), конюшини лучної (Trifolieta pratensis). У смузі смерекових лісів поширені щучники (Deschampsieta caespitosa).

До річкових долин приурочені вільхові ліси з вільхи сірої (формація Alnetea incanae), які зростають на бідних супіщаних або несформованих ґрунтах. Характерною рисою ругло листа ста є наявність у трав’яному покриві ругло лис і монтанних видів. Переважаючими є чисті вільхові ліси, які невеликими ділянками поширені у вологих й сирих місцезростаннях перших річкових терас і заплав з намулисто-піщаними (з великим вмістом гальки) дерново-глеєвими грунтами, які характеризуються поганою аерацією. Як домішка у деревному ярусі може траплятися явір, ясен звичайний, ялина. Трав’янистий ярус багатий і нараховує до 30 видів, серед яких переважають гігрофільні, мезо- й евтрофні рослини. Чисті ругло листа ст представлені наступними асоціаціями: сирим мезотрофним ругло листа ста з трясучкою й осоками, сирі евтрофні ругло листа ст з жіночою папороттю, а також вологі евтрофні сіро вільшаники з переліскою й шавлією.

У верхів’ях струмків чи потоків лісового поясу формується болотна рослинність. Це рідкісні для Карпат фітоценози, у складі яких панують реліктові види рослин, у тому числі, занесені до Червоної книги України (1996). Найбільша болотна екосистема даного регіону — болото Чорне Багно — розташоване на схилах гори Бужора на висоті 840 м н.р.м. і відноситься до оліготрофних верхових. Болото займає одне з провідних позицій у переліку оліготрофних болотних комплексів у зв’язку з потужністю торфових покладів та своєрідним рослинним покривом. Глибина торфових покладів складає тут до 5,9 м (рис. 3.5). Ще у 60-і роки минулого століття тут спостерігалося виразне підвищення центральної частини над краями до 3 м, яке сьогодні внаслідок осушування значно зменшилося. Поверхня болота ругло листа ста з великими моховими купинами з помірним зволоженням, тобто без води на поверхні. Рослинність оліготрофна з мезотрофною окраїною. У складі мохового покриву значну роль відіграє Sphagnum acutifolium Ehrh. Трав’яно-чагарничковий покрив невисокий, дво- або триярусний, флористично бідний та одноманітний. Його складають в основному типові оліготрофні види — пухівки піхвові (Eriophorum vaginatum L.), журавлина болотна (Oxycoccus palustris), ж. дрібноплода (O. microcarpus), росичка ругло листа (Drosera rotundifolia), верес звичайний (Calluna vulgaris), андромеда (Andromeda polifolia) (Комендар, Фодор, 1960). Моховий покрив майже скрізь суцільний або майже суцільний (90-100%) і представлений в основному Sphagnum acutifolium, S. magellanicum та ін. Деревний ярус представлений пригніченими ялиново-березовим рідколіссям (Picea abies, Betula verrucosa, B. pendula). Верес звичайний майже відсутній на болотах України і тільки зрідка трапляється у Карпатах, тому збереження його у цьому типі біотопу дуже важливе.

Тварини

На території НПП «Зачарований Край» виявлено близько 1500 видів тварин, що відносяться до семи типів: найпростіші (Protozoa), плоскі черви (Plathelminthes), круглі черви (Nemathelminthes), кільчасті черви (Annelides), молюски (Mollusca), членистоногі (Arthropoda), хордові (Chordata). Переважна більшість видів належить до класу комах (Insecta). Загальна кількість видів може бути оцінена у близько 8000.

Серед виявлених видів тварин 32 занесено до Червоної книги України, 11 – до Європейського червоного списку, 36 видів – до Карпатського списку загрожуваних видів. Крім того, особливої охорони і спеціальних заходів із збереження потребують види, занесені до додатку II і III Бернської конвенції (139 видів). Ще близько 50 видів тварин належать до рідкісних, ендемічних і реліктових для Українських Карпат.

З точки зору зоогеографії Українські Карпати відносяться до Бореаль-но-лісової зони, Українсько-Карпатської гірсько-лісової зоогеографічної округи. Фауна хребетних парку є типовою для нижнього лісового і частково передгірного поясу Вулканічного хребта. Всього тут зареєстровано 5 видів риб, 8 видів земноводних, 8 видів плазунів, 86 видів птахів та 34 види ссавців. Основною лісоутворюючою породою тут є бук. Площі старих букових лісів скоротились, і зараз схили вкриті переважно лісами середніх віків. Фауна таких лісів є порівняно бідною через специфічні умови існування: значна зімкнутість крон, мала кількість хворих і дуплистих дерев, відсутність підросту, трав’яної і чагарникової рослинності. Тут знаходять укриття козулі, роблять нори лисиці і борсуки.

Території НПП «Зачарований край» мають своєрідні природні умови, що впливають на фауну безхребетних тварин. Тут відмічені рідкісні види безхребетних, що потребують охорони. Наприклад серед ногохвісток (Collembola) є такі види-ендеміки як Frisea handschini, Odontella pseudolamelifera та інші.

Відносно добре вивченими є твердокрилі (Coleoptera) НПП, в т.ч. водні жуки. Серед рогачів Lucanus cervus – жук-олень – рідкісний вид (ІІ категорія ЧКУ), що зустрічається лише в широколистяних пралісах. Rosalia alpina – розалія альпійська (ІІІ категорія ЧКУ) – рідкісний вид, що, зокрема, зустрічається в гірських лісах. Серед жуків-турунів зустрічаються карпатські ендемічні види Carabus zawadszkii, C. hampei, C. obsoletus, Trechus latus, а вид Carabus intricatus занесений до Європейського червоного списку. В букових пралісах збереглись рідкісні види твердокрилих Rhysodes sulcatus, Ceruchus chrysomelinus, Curimus decorus, Dicerca berolinensis, а також занесений до Європейського червоного списку Cucujus cinnabarinus.

Своєрідною є фауна оліготрофного сфагнового болота «Чорне Багно» у верхівях р. Іршава. Зокрема, тут живуть реліктові плавунці Hydroporus melanocephalus, H. brevis і Agabus clypealis. Місцезнаходження двох останніх видів є найпівденнішим у Європі. З бабок тут зустрічається дозорець-імператор – Anax imperator (ІІI категорія ЧКУ). Cеред інших безхребетних слід назвати сліпих бокоплавів з роду Niphargus, а також рідкісного аркто-альпійського рачка Arcticocamptus cuspidatus.

Денні лускокрилі (Lepidoptera) найкраще представлені на великих лісових галявинах, де ніколи не випасалась худоба і наявне велике видове багатство трав’янистих рослин. Тут мешкають переважно широкопоширені види: Gonepteryx rhamni, Pieris napi, P. brassicae, P. rapae, Vanessa atalanta, V. сardui, Inachis io, Aglais urticae, Nymphalis antiopa, Polygonia C-album, Argynnis paphia, Clossiana selena, Coenonympha pamphilus, Heodes tityus, Polyommatus icarus та інші. Із рідкісних видів, що занесені до Червоної книги України та Європейського Червоного списку, слід назвати такі, як Aglia tau, Callimorpha dominula, Parnassius mnemosyne, Apatura iris. Більшість з цих метеликів трофічно зв’язані з деревною та чагарниковою рослинністю на стадії гусениці, за винятком P. mnemosyne, гусениці якого живляться трав’янистими рослинами. Часто можна зустріти ще одного представника Червоної книги України – махаона (Papilio machaon), який мігрує влітку з місць постійного перебування.

Серед перетинчастокрилих комах відмічена Formica rufa, що занесена до Міжнародної Червоної книги.

В чистих текучих водоймах природної території зустрічаються личинки одноденок, бабок, веснянок, волохокрильців, жуки-водобродки і вертячки, а також представники ракоподібних: бокоплави з роду гамарус (Gammarus) і рак вузькопалий (Astacus leptodactylus). З інших безхребетних на території масиву можна зустріти рідкісних молюсків, таких як великий лісовий слизень Bielzia coerulans.

Більшість рослиноїдних і хижих ссавців і птахів здійснюють добові міграції в пошуках їжі. Ядро тварин, характерних для поясу букових лісів, найкраще представлено в старих лісах і пралісах. Разом з тим, ялинові насадження, що займають досить значні площі не є типовими для поясу букових лісів, тому їх фауна збіднена.

Водойми масиву Великий Діл, що пропонуються для створення НПП представлені здебільшого гірськими струмками і потоками. Тут водяться струмкова форель (Salmo trutta morpha fario), бабець пістрявоногий (Cottus poecilopus), бабець-головач (Cottus gobio), гольян (Phoxinus phoxinus), а також харіус (Thymallus thymallus), занесений до Червоної книги України. Серед амфібій для вказаних територій характерні саламандра плямиста (Salamandra salamandra), карпатський тритон (Triturus montandoni), кумка гірська (Bombina variegata), жаба трав’яна (Rana temporaria). Рідше зустрічаються тритон звичайний (Triturus vulgaris), ропуха звичайна (Bufo bufo), Квакша (Hyla arborea), жаба прудка (Rana dalmatina). Всі вони охороняються Бернською конвенцією, а саламандра, карпатський тритон і жаба прудка занесені до Червоної книги України. “Червонокнижними” є також плазуни полоз лісовий (Elaphe longissima), що зустрічається на теплих камянистих схилах, а також мідянка (Coronella austriaca). Крім них, у відкритих біотопах вказаної території виявлені ящірка живородяча (Lacerta vivipara), ящірка прудка (Lacerta agilis), веретільниця ламка (Anguis fragilis), вуж звичайний (Natrix natrix), гадюка звичайна (Vipera berus).

Орнітофауна території, що планується для створення НПП «Зачарований край» є типово лісовою і нараховує 86 видів. Переважна більшість із них охороняється Бернською конвенцією, а види Лелека чорний (Ciconia nigra), Шуліка рудий (Milvus milvus), Підорлик малий (Aquila pomarina), Пугач (Bubo bubo), Сова довгохвоста (Strix uralensis), cорокопуд сірий (Lanius excubitor) занесені до Червоної книги України. Найпоширенішими видами тут є зяблик (Fringilla coelebs), малинівка (Erithacus rubecula), волове очко (Troglodytes troglodytes), лісова тинівка (Prunella modularis), вівчарик-ковалик (Phylloscopus collubita), повзик (Sitta europea), чорний дрозд (Turdus merula), співочий (Turdus philomelos) дрозд. Досить часто зустрічаються яструб малий (Accipiter nisus), канюк (Buteo buteo), сова довгохвоста (Strix uralensis), сойка (Garrulus glandarius), синиця велика (Parus major), зозуля (Cuculus canoris), великий строкатий дятел (Dendrocopos major), щеврик лісовий (Anthus trivialis). Рідкісними видами є переважна більшість хижих птахів, вальдшнеп (Scolopax rusticola), білоспинний дятел (Dryocopos leucotos), сивий дятел (Picus canus), зелений дятел (Picus viridis), підкоришник (Certhia familiaris).

Серед ссавців на природній території можна зустріти три види бурозубок, з яких бурозубка альпійська – Sorex alpinus занесена до Червоної книги України. По берегах водойм живе кутора мала – Neomys anomalus (IІІ категорія ЧКУ). Характерними видами є лісова куниця (Martes martes), олень (Сervus elaphrus), козуля (Capreolus capreolus), кабан (Sus scropha), лисиця (Vulpes vulpes). Рідше зустрічаються нічниця велика (Myotis myotis), широковух звичайний (Barbastella barbastella), рись (Lynx lynx), борсук (Meles meles), лісовий кіт (Felis silvestris), що занесені до Червоної книги України. Останнім часом спостерігається збільшення популяції вовка – Canis lupus (Ковальчук, Фельбаба-Клушина, Мателешко, 2006).

Ендеміками Карпат є: карпатський тритон (Triturus montandoni), дятел білоспинний карпатський (Dryobates leucotos carpathicus), благородний олень карпатський (Cervus elaphus montanus), дикий кабан (Sus scrofa attila), білка карпатська (Sciurus vulgaris carpaticus), рись карпатська (Lynx lynx carpathica).

Туристичні маршрути

На карті, яка розроблена у 2013 році, вказані 5 еколого-пізнавальних маршрутів НПП «Зачарований край»:

• с. Підгірне – урочище «Росоха», протяжність 3 км. на території НПП «Зачарований край». Маршрут промаркований;
• с. Підгірне – урочище Скельні масиви «Смерековий камінь», протяжність 13,6 км. на території НПП «Зачарований край». Маршрут промаркований;
  урочище «Чорне Багно» – гора Бужора, протяжність 4,9 км. на території НПП «Зачарований край». Маршрут промаркований.
• урочище «Кам’янка» – Мінеральне джерело, протяжність 3,6 км. на території НПП «Зачарований край». Маршрут промаркований, облаштований вказівними знаками та інформаційними стендами.
• с. Ільниця, присілок Новоселиця – урочище Скельні масиви «Смерековий камінь», протяжність 1,6 км. на території НПП «Зачарований край». Маршрут промаркований, облаштований вказівними знаками;

Навесні 2017 року на території НПП «Зачарований край» у рамках проекту ForSос облаштовано новий 6 -ий еколого-пізнавальний маршрут:

• урочище «Кам’янка» – Скельні масиви «Смерековий камінь» («Зачарована долина»), протяжність 7,2 км. на території НПП «Зачарований край». Маршрут промаркований, облаштований вказівними знаками та інформаційними стендами.

Крім того, на сьогоднішній день у НПП «Зачарований край» проведено ряд заходів, які сприятимуть у подальшому розвитку екологічного туризму та лісовій освіті:

• промарковано та облаштовано вказівними знаками три еколого-пізнавальні маршрути, загальною протяжністю 24,4 км;
• встановлено 14 інформаційних стендів з описом унікальних природних об’єктів парку, флори та фауни, правилами поведінки в лісі, картою зонування парку;
• на території адмінбудинку парку встановлено відкритий дерев’яний «Зелений клас» для навчання лісової педагогіки на свіжому повітрі;
• придбано чотири інтерактивно-освітні об’єкти;
  придбано навчальні матеріали для учнів та вчителів, надруковані еко-освітні буклети.