Велотріп Кваси-Петрос-Говерла-Ворохта-Яремче

Якось влітку 2017 до мене прийшла ідея проїхати з Квасів до Ворохти на велосипеді, попутно піднявшись на Говерлу (2061м) і Петроc (2020м), і все це за якихось 5 годин. Так і народився #projectGoGoverla.

Залишалося дочекатися слушного моменту, наявності вільного часу і гарної погоди. Раніше жовтня часу не було. З’явився час, але погода стала погіршуватися. 3 жовтня 2017 – напевно, останній день, коли це можна було реалізувати в 2017. За прогнозами windguru і windy це був останній сонячний, відносно теплий день, хоча вітер за прогнозом вже не був ласкавий літній))

Я не зволікав, узяв швидко квитки на 357/8 поїзд. І пішов вибирати велосипед для такого заходу. На епіки це було б дуже складно зробити, а ще хотілося додати якусь родзинку в цей день, і я вирішив звернутися в Specialized, попросити на тест їх крутий електробайк Specialized Turbo Levo FSR 6fattie. Було цікаво протестувати цей велосипед саме в тих умовах, для яких його розробляли хлопці в каліфорнійському офісі.

Сама ідея електровела від поспішає – той же велосипед, просто ви на ньому швидше. Крутити педалі обов’язково, мотор просто допомагає у важкі моменти. Ось я і вирішив, що хоч мета у мене і не проста, 50км і 2200м набору за 5 годин це не жарти, але хотілося попутно помилуватися осінніми Карпатами, познімати фото і відео. І тут ідея електровела виявилася дуже доречною!

Взяв свій старенький легенький рюкзачок Dakine, який виграв на змаганнях ще в 2005 (OMG!), склав в нього коптер, фотік, повербанк, запасні шкарпетки, вітровку, бафф і термобілизну. З дрібниць – стяжки, волосінь, ремнабор для безкамерки, латки, запасний півень, велочехол і п’ят батончиків Nutrend. Все стало в нагоді, крім вітровки, яку я брав більше на випадок опадів.

Одягнув м’які велотуфлі Specialized Comp MTB, в яких зручно ходити. Туфлі показали себе відмінно, підошва slipknot реально не ковзає і дуже комфортна на піших ділянках. Далі вовняні шкарпетки Winter Merino. Зимові рейтузи, куртку і рукавички Deflect від того ж спеціалізованого виробника)) Окуляри Julbo Aerolite виявилися занадто легкими, вже на Петросі їх здувало з мене попутно-боковим вітром. Там би маску гірськолижну))

Вибором одягу задоволений на 100%, при температурах від +2 до +10 працювало все ідеально.

Лягаючи спати в поїзді 357 мріяв про те, щоб прокинутися в 7-8 ранку, коли вже стане сонце і побачити за вікном Карпати… А то в останній раз, коли я їхав на МТБ-марафон в Рахів, поїзд цей запізнювався на 1.5 години…

Обійшлося! В 7-50 ми в Ворохті, доглядаю місце фінішу, з’їдаю 3 банана, твикс, чай і пачку Есмеральди.

9 ранку! Чітко за розкладом я в Квасах. Швиденько вивантажують з поїзда, роблю live-трансляцію в fb. На дворі прохолодно, але сонце вже вийшло з-за вершин і мряка перетворилася в росу. Потрібно встигнути на поїзд 358, який відправляється з Ворохти о 14:24… Понеслися!

Підйом з Квасів крутий! Болотце підмерзло, в тіні на землі іній. Їхати в кайф!

В кінці підйому я дивом звернув увагу на діодний індикатор заряду батареї і побачив там лише 6/10… Так, позаду була вже тисяча набору по висоті менш, ніж за годину часу, але все одно пошкодував, що їхав там у Trail режимі на 50% потужності… Потім переключився в Eco і батарея стала витрачатися значно повільніше. До слова, налаштовується це все через додаток в телефоні, а самі режими перемикаються кнопкою на велосипеді. Дуже зручно все реалізовано, тільки індикатор заряду могли б вивести на більш помітне місце.

І ось я вже на сідловині між горою Шешул і Петросом. Світло, вітер ще більш-менш, можна трохи політати коптером. Як виявилося, останній раз за цей день. Потім вітер став таким, що вже не хотілося ризикувати своїм улюбленим МАВІК))

Трохи познімав на траверсі, а потім почав підйом на Петрос. Можу сказати, що на Google Earth воно виглядало легше)) Градієнти місцями добре за 20%, на епіку я б там йшов пішки. Але на Levo виїхав все, хоч і пихнув неабияк, середній пульс на тому підйомі 162, це для тих, хто думає, що на електровеле не можна тренуватися. У турбо-режимі – так, реально легше, але в еко і трейл, ти працюєш як на звичайному велосипеді, просто в тебе є доп запас потужності і крутного моменту, і за рахунок цього їдеш трохи швидше, а також є запас на всякі складні тих елементи.

Ще за 300 метрів до вершини вітер був більш-менш, хоча з думками поїхати вниз на траверс по абсолютно новому шляху я розпрощався, через вітер в першу чергу, місцями просто здувало, і точно управляти великому, при цьому дивитися вперед і вибирати собі шлях по схилу, було б дуже складно.

Але на самій вершині мені довелося реально тримати міцно 19-кілограмовий велік і швидше ховатися за будиночком…

Але видовище круте! Ти знаходишся саме на рівні хмар, які несуться з величезною швидкістю навколо! Офігенно страшно і красиво! Наче на літаку летиш, так все миготить навколо))

А ще в якийсь момент без хмари відкрився прекрасний вид на Говерлу. І тільки побачивши з цього ракурсу, тобто з іншої вершини, я зрозумів, що мене чекає. Підйом з західної сторони дуже кам’янистий і крутий… Стало ясно, що їхати там нереально, а тягнути такий важкий вел буде дуже складно. Трохи засмутився і з’явилися думки по хорошому “звалитися” в Лазещину, але я швидко їх відкинув в сторону))

Спускатися з Петроса вирішив по туристичній стежці на перемичку, полонину Головческа. Я знав, що мене чекає багато пішаків, але місцями таки вдавалося їхати просто по схилу, в стороні від стежки, кайфово! Страшно і кайфово))

З перемички набрав дружину, включення в прямий ефір уже не робив, зв’язок був не дуже.

Швидко доїжджаю до турцентру і колиби, звідти починається складний підйом, який я їздив на епіку, але без рюкзака. На Levo вийшло виїхати все, навіть не дивлячись на те, що місцями було болітце… Доїхав до розвилки на Говерлу і її траверс і там вже почався пекельний пешкодрал. Тут я звичайно зажурився трохи… Сказати, що було важко – це нічого не сказати. Метрів через 100 набору з’явилася можливість піти трохи за хребет, щоб сховатися від вітру, тоді стало легше, а то коли тебе здуває з важким ровером на каменях, на яких толком то і стояти складно, жах… Підйом на вершину – це як вишенька на торті , випробування було ще те.

Треба зауважити, що я таки розпещений словацькими стежками у Високих Татрах, де мало не на шпильках можна гуляти по гірських стежках, на яких камені викладені як мостові, стик в стик, дуже рівно…

Записую невелике відео з вершини і довгоочікуваний спуск. Одна година до поїзда. Тоді я вже зрозумів, що встигнути на поїзд буде складно…

Але після перших сотень метрів спуску я зрозумів, що це буде майже нереально! Градієнт ого-го! Камені ого-го… Попа далеко за сідло, руки втомилися… Дещо як доїхав до рівня стланика. А там виявилося ще гірше для веліка. Дуже вузько, кермо 760мм не вписується і весь час чиркаю сосну. За стежкою тече потік, ноги мокрі і брудні в мить. Промучився так аж до рівня лісу.

За те там мене чекав справжній велосипедний кайф, де товсті тридюймові колеса мого велика відпрацювали на 5 +. Весь ліс аж до самого Заросляка вдалося проїхати на одному диханні. Це кореневої рай, скажу я вам)) І на велосипеді з покришками 650*3.0 там їхати самий кайф!

У Заросляка прикинув розклад по часу. Залишалося близько 30 хвилин. Прикинув, що якщо на трасі попадеться якийсь транспорт, то можна ще встигнути, з цією надією і навалюється 35 км/год до дороги… Але транспорту не було… докотився спокійно до Ворохти, з 15 хвилинним запізненням. Зробив відео-трансляцію в FB, пішов купив пепсі 0.5, з’їв твікс і поїхав в Яремче на залишках батареї в еко-режимі ) Вистачило чітко до автовокзалу, середня 27.5 км/год. Там 30 хвилин відпочинку, автобус до Івано-Франківська і поїзд о 21:50 на Київ.

В цілому залишився дуже задоволений таким тріп, по осені саме такого формату хочеться, від гонок вже накопичилася втома… Можливо, ще щось таке спланую, дуже вже кайфово так вирватися на півтора дня з Києва…

Автор: Діма Петров / dimapetrov.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*