Ми звикли жити за шаблонами. Робити так, як роблять інші. Чому? Все просто: так ми прикладаємо менше зусиль. Не треба напружуватися, щось придумувати. Інші вже вирішили та випробували. Залишається йти за ними второваним шляхом. Зручно!
Багато з тих, хто потрапляє до Карпат, вважає обов’язковим зробити фото з прапором на Говерлі, щоб довести свій патріотизм. Це теж шаблон.
Ні, це справді красиво: ти стоїш на тлі неба і гір, а вітер рве з рук прапор твоєї країни. Ти щасливий і гордий. Це справді круто: ти підкорив 2061 метри, подолав круті підйоми, слизьке каміння, холод і спеку. Ти сильний та сміливий. Це насправді заслуговує поваги.
Люди, які приїжджають до Карпат, щоб піднятися на найвищу гору та зробити символічне фото, щиро люблять свій край і намагаються показати це таким чином.
Вони просто не замислюються, як їх дії впливають на довкілля України, на Карпати, на саму Говерлу. А вони впливають. І не найліпшим чином.
Щоб гора не зазнавала шкоди, навантаження на неї не повинно перевищувати 200 осіб на добу. Але трапляється, що за тиждень влітку на вершину піднімаються до 600 груп туристів. Тут не тільки гора, асфальт зруйнується!
Люди п’ють, їдять, ходять в туалет, залишаючи “сліди” прямо на землі. Там, де пройшли туристи, місцевість усіяна порожніми пляшками, остатками їжі, обгортками, вологими серветками та іншим сміттям. Будемо відвертими: культурі туризму в нас треба ще рости й рости, хоч вона і покращилась за останні роки.
Не всі мандрівники йдуть маркованими стежками. Багато туристів відхиляються від них, толочать рідкісні альпійські трави. Не всі навіть йдуть пішки: деякі “круті хлопці” підкорюють Говерлу на мотоциклах. Потерпають червонокнижні рослини, зривається дерн, руйнується найродючий шар грунту, який більш не відновиться. Прикладом є вершина Говерли — витоптаний мертвий майданчик, на якому геть нема рослинності.
