Побутує думка, що живемо в епоху певного пофігізму. Мається на увазі, далеко не завжди викладаємося на всі сто відсотків у виконанні своїх обов’язків. І аргументи в кожного свої. Мовляв, ніхто не оцінить, мало платять, не згодиться тощо. Це саме можна сказати і про студентське середовище.
Хоча, звісно, є і чимало винятків із подібних правил. Скажімо, студентка ІІ курсу історичного факультету УжНУ Поліна Тернинко з Ільниці поставилася до своєї практики дуже відповідально. Вона наполегливо шукала односельців, котрі докладають зусиль для збереження предметів побуту наших пращурів, просила представників нацменшин розповісти, як їм живеться в нас. Бесіди з цими героями записувала на диктофон, дослівно розшифровувала. Словом, точно зробила все, як книжка пише. Так у нас полюбляють казати у подібних випадках. Мене теж зацікавив один із її співрозмовників.
Цей чоловік відзначається надзвичайною простотою та гостинністю. Коли завітали до нього, то якраз складав зібраний урожай цибулі. Залюбки поспілкувався з нами та розповів багато цікавого про своє хобі. Справа в тім, що Іван Іванович Симканинець з Ільниці кустарним методом організував вдома музей речей побуту наших предків. Напевно, ідея зробити це у нього виникла спонтанно. Настав час, коли треба було розібрати морально і фізично застарілі хати. І там, зрозуміло, зберігалися старі речі. Багато хто їх вважає непотребом і викидає на смітник. А Іван Іванович набив гвіздки на дровітні і повісив на них усі ті зібрані предмети. Це було понад десять років тому. До нього заходили в гості сусіди і, побачивши таку картину, й самі приносили щось раритетне. Нині до місцевого любителя минувшини часто навідуються школярі, щоб на власні очі побачити певною мірою унікальні експонати. Буває, завітають й інші охочі, котрі знають про цей музей. Вочевидь, його варто було б популяризувати. Можливо, зацікавив би багатьох туристів.
Потрібно віддати належне Івану Івановичу. Сам зініціював хорошу справу. Ні в кого не просив для втілення своєї ідеї в життя приміщення. Він не отримує за це зарплату. Займається музеєм на ентузіазмі, бо така робота йому до душі. Варто його запитати про якийсь експонат, то може чимало розповісти.
До прикладу, має кілька старовинних прасок. Такі, в які засипають грань, доводилося вже бачити. А от у нього, окрім згаданих, є ще суцільна, виготовлена з металу. Її потрібно напікати на грані і так прасувати. Можна тут побачити й «гріфлик», яким раніше писали на спеціальній дошці. Має в колекції фляги часів Другої світової війни, різні солдатські ремені.
Нинішні способи обмолоту зерна, напевно, не порівняти з колишніми. Раніше це робили за допомогою спеціального ціпа, виготовленого з дерев’яних палок. Як він виглядає, можна побачити в музеї.
Впадає в око дерев’яна колиска. До комфорту теперішніх їй далеко, але вона все ж своєрідна і уособлює певну епоху. Іван Іванович піджартовує, що у такій, напевно, колихали ще Тараса Шевченка.
Не викликає сумнівів, що нині маємо чималий арсенал різних речей для догляду за зовнішністю. Скажімо, добре знаємо, як виглядають теперішні фени для волосся. А в музеї Івана Симканинця старовинний фен схожий на щипці. Його потрібно було нагрівати на грані і потім застосовувати. Називається він «гольчишів».
Сучасна людина легко може скористатися калькулятором на мобільному телефоні. Не так давно вони були окремим предметом відповідних розмірів для тих, хто працює з цифрами. Ільничанин має ще металевий калькулятор «Фелікс», трохи подібний до друкарської машинки. І ще треба повчитися користуватися ним.
Заслуговує на увагу в музеї також колекція монет. Є копійки минулого та позаминулого століть різних державних утворень, котрі панували на території нашого краю.
Тут можна побачити ще багато старовинних речей побуту наших предків. Чесно кажучи, від екскурсії в цей домашній музей залишається чимало хороших вражень. Безперечно, вона збагачує знаннями про нашу історію. Імпонує й ставлення Івана Івановича Симканинця до свого хобі, яке має суспільне значення, вимагає часу і певних зусиль. Та він від цього не має ніякого зиску. Честь і шана цьому чоловіку за добру справу.
Автор: Іван КОПОЛОВЕЦЬ
